|
Так чистою була, як зимній сніг. В грязь соболі! Іди по них – по праву... Та лист її пекучий в руки ліг – Я дізнаюсь про ту болючу правду... Не знав я, що покора – тільки маска, І маскарад закінчиться ураз. Так, цього разу я зазнав фіаско – Надіюся, це був останній раз. Подумав я: скінчились дні мої. У мої вени кров дурна пробилась: Стиснув я лист, як голову змії, – Крізь пальці зради трутина́ сочилась. Не знать мені страждання і агоній, Зустрічний вітер сльози обітре, І кривда не настигне мої коні, Моїх слідів завія не затре. Що ж, залишаю я позад навік Під сірим небом, що немилим стало, Дурман фіалок, наготу гвоздик І сльози упереміш з снігом талим. Москва сльозам не вірить і сльозинкам – І не збираюсь більше я ридать. Новим спішу назустріч поєдинкам І, як завжди: мета – перемагать!
|