|
Я майже півсвіту через страшні бої Проходив і проповз з батальйоном, А назад вже мене за відзнаки мої Санітарним везли ешелоном. І підвезли мене на родинний поріг, На попутній машині до самого дому. Я стояв – і німів, з димаря бачив слід, Підіймався не так – по-другому. Вікна ніби ховалися ще від людей, Господиня не рада солдату – Не припала в сльозах до солдатських грудей, Не запрошує гостя до хати. І загавкали люті пси в ланцюгах. Крок зробив у відчинені сіни, Об чуже, невідоме спіткнувся в сінях, Рвонув двері – й підігнулись коліна. Там сидів за столом, на місці моєму, Непривітний і новий хазяїн. І фуфайка на ньому, і жінка при ньому. Зрозумів, чому так був облаяний. Це означає, що поки я був під вогнем І спішив під смертельні пісні, Переставив він речі в домі моєму І по-своєму усе перевісив. Ми ходили під богом – богом війни, Артилерія нас накривала, Але куля смертельна зайшла зі спини І зрадою в серці застрягла. Я себе в попереку зігнув, Силу волі зібрав на підмогу: «Вибачайте мені, повернув Випадково до цього порогу». Мовляв, мир-любов та хліба краюха, Сміх дитячий аби було чути. Тільки він не повів навіть вухом, Ніби так і належало бути. Захитався некрашений діл, Я не вдарив ногою хвірчину. Лише вікна розкрились, коли я пішов, В їх зіницях я вгледів провину.
|