|
Тут вам не рівнина, про неї забудь – Тут чередою лавини ідуть, І тут каменепадом ревуть валуни, – І хтось полохкий мине схил крутий, – Ми ж обираємо шлях важкий, Що ріже даль стежиною війни. Хто тут не бував, не ризикував – Той ради сам собі не дав, Хай унизу він з неба хапав зірки: Внизу не стрінеш, ким ти не є, За все життя щасливе своє, Малої долі тутешньої красоти. Відсутні й квіти, й жалобний лиск, Не схожим є на обеліск Той камінь, що навік тебе поховав, – Як Вічним вогнем, та й день за днем, Буя вершина снігів вінцем – Яку ти так ніколи й не подолав. І кажуть нехай, так, кажуть нехай, – Дарма не гинуть люди й край! Так краще, ніж з хвороби прийде гаплик. А той, хто не зник, почне знов лік І ризиків, і збитих ніг, – Маршрутом пройде тим, що ти не зміг. Стіна прямовисна... Ти з нею не грайсь! І на порятунок тут не сподівайсь – У кризі та скелях надійність і мить не жила, – Надіємось тільки на свій кулак, На руки друга та вбитий гак – І молимось, щоби страховка не підвела. Ми рубимо сходи... Хай вічно стоять! І вже від напруги коліні тремтять, І серце вже ладне до піку із грудей втекти. Весь світ на долоні – стоїш ти німим І тільки от трішечки заздриш отим, Яким до вершини ще лише потрібно дійти.
|