|
Не хапайтесь за чужії талії, Від дружини вирвавшись із рук. А згадайте, як до берегів Австралії Підпливав, покійний нині Кук. Там, кільцем усівшись під азалії, Поїдом, зі сходу до пітьми, Їли у цій сонячній Австралії Один одного тамтешні дикуни. Так чому ж аборигени з’їли Кука? І за що – не зна, мовчить наука. Однак, мені здається, проста штука: Хотіли їсти – і з’їли Кука. Є варіант, що їхній вождь – велика бука, – Кричав, що кок смачний в команді Кука. Помилка вийшла – ось про що мовчить наука, – Хотіли кока, а з’їли Кука. Тут зовсім не було якогось трюка, Зайшли без стуку, майже без звука, Дубинку в дію запустили, із бамбука – Цок! – прямо в тім’я – й немає Кука! Та є ще здогад – про давню дію магії, Що з’їли Кука із великої поваги. Що нібито чаклун – хитрюга, злюка, – Всіх нацькував: «Хапайте Кука!» – Той, хто зжере без солі й цибулини штуки, Той сильним і сміливим стане на зразок Кука! – Можливо, ще комусь до рук попала каменюка – Метнув, гадюка... й немає Кука. А дикуни тепер заламують всі руки, Списи ламають, і ламають луки, Давно спалили і дубинку із бамбука, – Переживають... що з’їли Кука.
|