|
Тебе зустріти – зовсім не чекав, як не чекають на стихійне лихо. Та я відразу знадився, – мовляв, я не боюся людської зловтіхи. Педагогічний виявив я хист і припинив усі твої загули. Та за тобою тягся довгий хвіст, – довжезний хвіст пригод твоїх минулих. Я досхочу потовк дружків твоїх – немов зерно при трієрній обробці, – хоча були, напевне, серед них цілком порядні й гарні досить хлопці. Я потрафляв всім примхам чимскоріш, й усіх ночей було мені замало. Я через тебе ліг був під леміш, але, на щастя, все ж не зовсім вдало. Якби мене чекала ти в той час, коли в халепу вскочив невеличку, – тобі хоч що я потім би припас, хоч Фурцевої хатні черевички! Й коли б моїм не грала почуттям, не шльондрала, поводилась як леді – я б присвятив тобі «великий злам» і всі томи Малих енциклопедій. А ось тепер – іди собі, амінь! Від ласк твоїх бере мене перестрах, як керівництва західних країн лякає тінь «стихійного протесту».
|