|
Тільки прилетіли – зразу сіли. Фішки всі стоять заздалегідь. Фоторепортери налетіли – Клацають і з пантелику хочуть збить. Та мене ж і вдома подолати годі, Репортерам з ніг мене не збить. Не майстерність стане у пригоді: Цей же Шифер угадать не в змозі Чим насправді буду я ходить. Випало ходить йому, пронозі, – Кажуть, що він білими мастак! З Є-2 на Є-4 пішов він... Це мені знайоме чимсь...Так-так! Хід за мною – як діять?! Треба, Гришо, – Навмання, як в темінь по ріллі... Знаю – королева найважніша: Ходить в усі боки звичне, Начебто як «Г» стрибає кінь. Ех, спасибі заводському коришу, Що навчив, як ходять, як здають... З’ясувалось згодом – з остраху Я класичний розіграв дебют! Стежу: промах не ставсь аби там, Кухаря із тугою згадав. Ех, пішаків би на чарки змінити – Просвіток на дошці враз би настав. Бачу. Виделка його в повітрі – Хоче їсти, – я б також із’їв ферзя... Під таку закуску – ще б і півлітра! Та пити під час матчу – зась. Я голодний, виходу немає: Тут у них лиш кава та омлет, – Колами в очах клітини мають, Королів я за тузів приймаю І з дебютом плутаю дуплет. Є прикмета – от я й ризикую: Спершу мені має пощастить. Я його замучу, зашахую – Мені б тільки дамку провести! Зволікаю, весь – немовби вата. Треба щось там бить – уже пора! Чим же бить? Турою – страшнувато, Справа в щелепу – неначе ранувато, Та й незручно – перша, бачте, гра. ...Він уже руйнує хвацько захист – Староіндійський мій ущент, – Це мені нагадує триклятий Індо-пакистанский інцидент. Та даремне він жартує з нашим братом – В мене ж міра є і навіть дві: Якщо він мене порішить матом, То я його через стегно з захватом, Або – хід конем по голові. Додаю потроху спритності – Як-то кажуть, все ще на мазі: В світі шахів пішак може вийти – Якщо потренується – в ферзі! Шифер став до хитрощей вдаваться: Він встане, пробіжиться і – назад, Ну та ще б йому мене не налякаться – Коли я лежачи беру сто п’ятдесят! Я його фігурку зміряв оком, І коли оголосив він шах – Одгорнув я біцепс ненароком І навіть зняв для певності піджак. І негайно в залі стало тихше, Він побачив, що я вже встаю... Видко, йому стало не до фішок – І роз хвалений надміру Фішер Зголосивсь умить на нічию.
|