|
Тільки прилетіли – зразу сіли. Фішки всі стоять заздалегідь. Преса – наче ґедзі, налетіли, – збити з глузду хочуть, вочевидь. Та дзижчання що мені вороже? (В стайні в нас – і не такі рої!) Та ж мені невміння допоможе: Шифер цей – нізащо він не зможе ходи передбачити мої! Має починати він, настира, – як я чув, він білими – мастак! Хід зробив з d2 на d4... Щось знайоме, бачили... Так-так! Треба обзиватися миттєво, захищати саме дороге... Пам’ятаю: старша – королева, ходить хоч де як, це несуттєво, а от коні – літерою Г. Передайте голові подяку, – він навчив, як ходять та де б’ють... Виявилось потім: з переляку я класичний розіграв дебют! Всі фігури злічити заважко – а ще треба сунути підряд... Ех, зміняти б пішака на пляшку, і тоді – навіщо нам ті шашки! І на дошці зразу стався б лад. Бачу, він слона затіяв з’їсти – так і я б щось з’їв, – хоча б коня. А до страви – щось таке, ігристе... Тільки це – парторг забороня. Я голодний, я ж бо на режимі: грошей в мене – тільки на омлет. Колами – клітки перед очима, я свої поплутав із чужими, й де король забув, а де – валет. Я іду ва-банк, я ризикую, – новакам щастить від глупоти. Всі його мар’яжі зашахую, – дайте тільки дамку провести! Тисне він без страху та догани. Треба чимось бити, вже пора. Пішаком? В теорії – погано, в щелепу – ще, начебто, зарано, та й незручно якось, – перша гра. Він слов’янський захист мій руйнує, як тевтонський лицар-інтервент, аж невільно згадується всує Індо-пакистанський інцидент... Тільки в мене теж є ультиматум, натякніть моєму візаві: якщо він грозити буде матом, я його – як мошку, хімікатом, чи – маневр конем по голові! І тоді ми будемо з ним квити, стане рівновага на вазі, – в шахах і пішак спроможний вийти – пішки або гопки – у ферзі! Шифер звівся... Це вже – зверх програми: на розминку вийшов, сучий син! Спробував змінятися турами... Ну, іще б, – нарешті взяв до тями: я ж свиню колю за п’ять хвилин! Я його фігурку зміряв оком, і, коли він взяв коня за фук, – витягнув я швайку ненароком, щоб у люльці вишкребти чубук. Тут він пожовтів, як на афіші, вздрівши чемну посмішку мою, певне, йому стало не до фішок, і славетний Шифер – чи то Фішер – згодився, як був, на нічию.
|