|
Усі ми нібито живем, та не турбують нас давно Ні потягу здаля свистки, ні пароплавові гудки. Інші – ті, кому дано, – йдуть на глибину і бачать дно, Та, як оті гнойовики чи на мілині – мальки. А поряд випадки літають, наче кулі: Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі. Одні під них постати ризикнули, Й одразу – хто в пошані, хто – в могилі. А другі – не помітили, а ми – їх уникали: По прикметі чи навмисно – не на ту ногу встали. Серед суєти та колотнечі – давно ми не прямі! То прагнемо поклони бить, а то – зав’язувать шнурок. Ми прагнемо полинуть в майбуття, та світлії уми Все викладають між рядків, ніби в історичний строк. А поряд випадки літають, наче кулі: Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі. Одні під них постати ризикнули, Й одразу – хто в пошані, хто – в могилі. А другі – не помітили, а ми – їх уникали: По прикметі чи навмисно – не на ту ногу встали. Ми прагнемо увись піднятись, – адже думи піднялись, І в небесах ширяють такі вільні, вічні та легкі. Нам теж так закортіло ввись, що вчора ми перепились, Всупереч гірким словам – солодкі смоктали шматки. А поруч випадки літають, наче кулі: Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі. Одні під них постати ризикнули, Й одразу – хто в пошані, хто – в могилі. А другі – не помітили, а ми – їх уникали: По прикметі чи навмисно – не на ту ногу встали. Відкритим зломом, без ключа, ридаючи, слізьми крича, Розкрити прагнемо чумний підвал, ризики забувши. Й тверезо, а не зопалу, минуле знищуєм з плеча, Та рукою, що знесилена, в’яла та бездушна. А поруч випадки літають, наче кулі: Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі. Одні під них постати ризикнули, Й одразу – хто в пошані, хто – в могилі. А другі – не помітили, а ми – їх уникали: По прикметі чи навмисно – не на ту ногу встали. Любо скинути з плечей тягар, зваливши все на Бога, І руку витягнути, показати – в ній нема ножа, Не боячись, що нас вже не омине пересторога! Бо живуть в душі іржа та пристосовництво вужа. А поруч випадки літали, наче кулі: Заблукані, сліпі, на злеті, запізнілі. Одні під них постати ризикнули, Й одразу – хто в пошані, хто – в могилі. А інші – не помітили, а ми – їх уникали: По прикметі чи навмисно – не на ту ногу встали.
|