|
Ігорю Кохановському
Мій друг поїхав в Магадан Скидайте шляпи, скидайте шляпи! Поїхав сам, поїхав сам, Не по етапу, не по етапу. Не то, щоб другу не везло, Або комусь іще назло, Не для чуток, мовляв, дивак, А звісно, просто так. Можливо хтось промимрить: – Бр-р!.. Туди? Нехай це нам не сниться! Бо ж там суцільні табори, В яких – убивці, в яких убивці! Він відповість: – Щоб знали ви, Їх там не більше, ніж в Москві, – Потім збере свій чемодан – І в Магадан. Йому б життя я не віддав, – Вночі я б втік із електрички, – Та я не їду в Магадан, Закрив лапки і кинув звички. Співатиме гітари дзвін Про те, що бачитиме він, Чого в житті не надибав, – Про Магадан. Мій друг поїхав сам собою, – Всім задоволений він хлопець. Його не битиме конвой, Він – доброволець, він – доброволець. А мій уділ від Бога даний... Можливо, теж на Магадан Поїхати нам заодно І залягти на дно?
|