|
Мерщій в дорогу! Чи в труну лягать. Так! Вибір небагатий перед нами. Нас прирекли повільно помирать – Ми до життя прикуті кайданами. Хтось поспіхом повірив в те із нас – Повірив, що безглуздя може бути. Але хіба життя – як в кайданах? Але хіба це вибір – як прикутий? Підступна подарована нам милість, Мов зілля божевільних ворожінь. Смерть від своїх за рогом причаїлась, І ззаду – також смерть, та від чужих. Душа застигла, тіло затекло, Ми мовчимо, як пішаки до страти, А в лобове забрудне геть скло Вже почала ганьба нам зазирати. Якби ж оці кайданки розламать – Тоді б ми зразу ж горло перегризли Тому, хто здогадався прикувать Кайданами хваленого цинізму. Невже ми сподіваємося на щось? Не по зубах мета й не до вподоби? В ворота райські стукаєм чогось Кістками пальців по залізним скобам? Нам пропонують вихід із війни, Але яку в оце заклали ціну: Нас засудили довго жить вони Через ганьбу, за зраду, за провину! Однак, чи варто жить при тій ціні? Дорога не закінчена! Спокійно! – За вогнищем пекельної війни Померти маєм змогу також гідно. І рано нас рівнять з болотним слизом – Ми гнізд собі на гнилі не зів’єм! Не помремо, як в муках будем жити, – Ми вірно в смерті краще оживем!
|