|
В пекло галасних міст і гармидер машин повертаємось ми, аж плюєм спересердя. І жбурляємось ми, мов вівчар, з полонин, залишаючи в горах добрячий шмат серця. Так облиште ви зайві балачки, я вже добре собі втямував: хочеш в гори – то лізь навіть рачки, і залізь, де іще не бував! Хто від скрути якої на скелю поліз, від сварливої жінки забіг на край світу – аж за тиждень чи два вже рачкує униз, бо воно ж і богам треба їсти та пити. Так облиште ви зайві балачки, я вже добре собі втямував: хочеш в гори – то лізь навіть рачки, і залізь, де іще не бував! Скільки слів кожен з нас поки лізе, бурчить, аж на решті й доліз – не квапися ж із раю. Та спускаємось ми, хто по волі, хто – вмить, ми ж сюди не навік, бо гора ж не Ізраїль. Так облиште ви зайві балачки, я вже добре собі втямував: хочеш в гори – то лізь навіть рачки, – На горища, де ще не бував!
|