|
В гамір вулиць і площ, до машин і юрми, Час вертатися нам, куди ще йти людині? І сягнувши небес, з гір спускаємось ми, А серця наші там, а серця наші там – на вершині. Тож облиште докучливі спори. Я давно вже для себе обрав: Ліпше можуть бути лиш гори, На яких ти іще не бував. Хто захоче в біді залишитись один? Хто захоче піти, коли серце зосталось? Та спускаємось ми із узятих вершин – Що поробиш, боги теж на землю спускались. Тож облиште докучливі спори. Я давно вже для себе обрав: Ліпше можуть бути лиш гори, На яких ти іще не бував. Скільки слів і надій, скільки тем і пісень Гори будять у нас і благають зостатись. Та вертаємось ми, хто на рік, хто на все, Ми повинні завжди неодмінно вертатись. Тож облиште докучливі спори. Я давно вже для себе обрав: Ліпше гір можуть бути лиш гори, На яких ще ніхто не бував.
|