|
Коли друг раптом став не друг, Та й не ворог однак, а – так... Коли мучать думки сумні, Вірний друг твій, чи ні, – Хлопця в гори тягни – рискни! Не покинь одного його! На вірьовці одній – твоїй – Там його зрозумій! Коли став друг твій сам на свій, Коли в горах розкис і – вниз, Вийшов на льодовик й поник, Похитнувся – і в крик, – Отже, поруч не свій – чужий. Ти його не свари – жени: В гори не витягай і знай – Про таких не співай. Коли ж він не хандрив, не нив, Вперто йшов, хоч лихий і злий, А коли ти зі скал упав, Він стогнав, та тримав; Коли йшов, наче в бій, був твій, На вершині стояв п’янкій, – Отже, наче самому собі, Тому другу ти вір.
|