|
Уздовж кручі, по-над прірвою, по самому, та по краю Я коней своїх все стьобаю, підганяю, Щось повітря мені мало – вітер п’ю, туман ковтаю, – Чую з гибель ним захватом: пропадаю, пропадаю! Не так швидко, а полегше, та полегше мої коні! Ви не слухайте зовсім батіг, Що за коні мені попалися, вередливі, І дожити не вспів, й доспівати не зміг. Ось коней напою. Доспіваю я пісню свою І хоч мить невелику постою іще на краю... Згину я – мене легенько буревій змете з долоні, Та галопом мене в санях, вранці снігом по полях... Ви на крок на тихий перейдіть, благаю, коні, Щоб продовжити, хоч трішки до того притулку шлях . Не так швидко, а полегше, та полегше мої коні! Ви не слухайте зовсім батіг, Що за коні мені попалися, вередливі, І дожити не вспів, й доспівати не зміг. Ось коней напою. Доспіваю я пісню свою І хоч мить невелику постою іще на краю... Ми успіли: бо до Б-га спізнень в гості не буває, – Що ж там ангели співають дуже злими голосами?! Або й дзвіночок весь зійшовся від ридань, Або кричу я коням, щоб не несли швидко сані?! Не так швидко, а полегше, та полегше мої коні! Ви не слухайте зовсім батіг, Що за коні мені попалися, вередливі, І дожити не вспів, й доспівати не зміг. Ось коней напою. Доспіваю я пісню свою І хоч мить невелику постою іще на краю...
|