|
Вздовж обриву, понад прірвою, по самому по краю я коней своїх нагайкою шмагаю – поганяю. Щось повітря мені мало – вітер п’ю, туман ковтаю, чую з захватом смертельним: пропадаю, пропадаю! Повільніше мої коні, повільніше ви! Хай не скорить тугий вас батіг! Але коні щось попались мені впертими – і дожити не встиг, й доспівати не встиг. Я коней напою, пісню встигну мою – хоч секунду іще постою на краю... Згину я – пушинку мене ураган змете з долоні і по снігу мене вранці понесуть галопом сані. Ви тоді на крок повільний перейдіть же, мої коні, хоч на трохи, та продовжте шлях у сховок мій останній! Повільніше мої коні, повільніше ви! Не указ вам канчук і батіг! Але коні щось попались мені впертими – і дожити не встиг, й доспівати не встиг. Я коней напою, пісню встигну мою – хоч секунду іще постою на краю... Встигли ми: до Бога в гості не можливо запізнитись Та що ангели співають там такі страшні молитви?! Чи, можливо, то дзвіночок розійшовся від ридання, а чи я волаю коням: не несіть так швидко сані?! Повільніше мої коні, повільніше ви! Не летіть ви, благаю, навскач! Але коні щось попались мені впертими – раз дожити не встиг, доспівати б хоча! Я коней напою, пісню встигну мою – хоч секунду іще постою на краю...
|