|
Біля обриву, над прірвою і на самім краю Я нагаєм коней своїх відшмагаю, погоняю... Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман глотаю, Чую – з смертельним захватом пропадаю, пропадаю! Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше, Бо ж не хочу я вас лупцювать. Чомусь попались мені ви привередливіші, Й дожить не встиг, і не встигнути доспівать! Я коней напою, Я куплет доживу, Хоч би ще хвилечку постою, на краю... Згину я і мене пушинкою вихор змете з долоні, І в санях мене понесуть галопом по снігу зранку. Прошу, ви на крок неквапливий перейдіть, мої коні! Хоч трішечки та продліть шлях до останнього притулку. Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше, Бо ж не хочу я вас лупцювать. Чомусь попались мені ви привередливіші, Й дожить не встиг, і не встигнути доспівать! Я коней напою, Я куплет доживу, Хоч би ще хвилечку постою, на краю... Ми встигли: в гості до Бога не буває запізнення. Чому ж ангели співають такими злими голосами? Чи може це дзвіночок весь зайшовся від голосіння, Або ж я кричу коням, щоб не несли так швидко сани?! Трохи тихіше, коні, прошу, трохи тихіше! Молю, вскач не летіть – не догнать! Чомусь попались мені ви привередливіші... Коли не встиг дожить, то хоч би доспівать! Я коней напою, Я куплет доживу – Хоча б ще хвилечку постою, на краю...
|