|
Висить каменем жура, в омут біди тягнуть, – Тож від чого так болюче кожне слово ранить? Просто поруч десь отут табором цигани, Душу розпинають вечорами. Наче струни, бринять тополя. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. І звенить, мов гітара, земля. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. В річці потоплю журу, ніч одну, да вкраду, – Там в степу костер горить, полум’ям всіх манить. Душу і сорочку – ех! – розшматую в клаптя, Лиш допоможіть мені, цигани! Все сьогодні проп’ю до рубля. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Хай співає циганське маля. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Все, що й досі спить в мені – струни знов розбудять, Що минулим поросло, хай квітами розквітне! Добрі люди все простять, а злі нехай осудять. У циган я буду жить безбідно! Не обніме за шию петля! Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Лийся, пісне, мов дощ, на поля! Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.
|