|
Жура каменем вісить і в омут мене тягне, – Від чого нині болюче кожне слово ранить. Просто десь тут поруч стали табором цигани Й хвилюють душу мені вечорами. Мов струни, співають тополя. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. І звенить, мов гітара, земля. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Журу втоплю у річку, вкраду хоч ніч я, – Там в степу горять багаття, полум’я їх манить. Душу і сорочку – ех! – розшматую в клаптя, Тільки підсобіть мені, цигани! Проп’юсь сьгодні до рубля я. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Циганка хай співає, шаля. Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Все, що й досі спить в мені – струни знову розбудять, Все, що поросло минулим, квітами розквітне! Добрі люди все простять, а злі нехай осудять. Я, цигани, жить лишуся з вами! Ти тепер не дождешся, петля! Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля. Лийся, пісне, мов дощ, на поля! Ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля.
|