|
Зариті в нашу пам’ять на віки Події, дати – так давно ведеться. Та пам’ять, мов загублені роки, А спробуй заглянути – залюбки Обличчя – й те нечітко відіб’ється. Де брехня чи істина – залежить, Коли суду ухвала вийде. Із минулим знайтесь обережно, – І кухля з глини не розбийте. Одні, байдужі, на ньому лежать, А другі – усе позабували, Треті не бажають його знати – Лежить минуле, наче старий скарб, Якого ще не розкопали. Потік часу усі загубить дати, Міста – зруйнує і злама – мости. В історії так просто заблукати І назад дороги не знайти. Враз не звинувачуй – потягни! Є у людей на все свої причини. Хотіли б не сховать – забуть вони: Та у історії лежать в тіні Колись забуті, заржавілі міни. У минулому із мін – копатись Краще сліпо не берись, тому, Що на міннім полі помилятись... Ще не таланило комусь. Лише штовхни – і вже стрілки підуть, Та людські нерви досі не з канату, І вибух буде і скінчиться трут... Якщо завчасно люди не знайдуть, До вибуху – не виймуть детонатор! Спить Земля засіяна квітками, І зарились мовчки міни в ній. Їх мінери заберуть руками І підірвуть далі від людей.
|