|
В сузір’ї далекому Тау Кита Неясно все нам і надалі. Сигнал посилаєм: «Ви що оце там?» А нас посилають ще далі. На Тау Киті Живуть в красі ті, Живуть, так би мовить, без роздуму Товариші наші по розуму. Ось, рухаюсь в промені, часом кручу Безальтернативно, у мисці, До Тау Кити оцієї лечу, Щоб з цим розібратись на місці. На Тау Кита Чогось, та не так: Там таукитайська ця братія Здуріла, за нашим поняттям. Поки що у анабіозі лежу, Ті таукитяни буянять. Все рідше в зв’язок з ними зараз входжу – Бо дуже вони хуліганять. У таукитів У алфа́віті слів Замало, і устрій – придворний, І гумор у них весь потворний. Посадка відмінна, немов власний зад, Злегка відбивач покрививши. Я крикнув по-таукитянські: «Віват!» – В контакт, так би мовить, вступивши. У таукитян Наружність – обман, Тут з ними не можна змагаться: Те з’являться, то розчиняться... Нам таукитянин – як вам папуас, Мені про них щось натякнули. Я крикнув: «В Галактиці сором від вас!» У відповідь – чимось мигнули. На Тау Киті Умови не ті: Нема атмосфери, – страхіття! Та таукитяни привітні. У запалі крикнув їм: всіх вас я мав!.. Та кібернетичний гаджет Настільки буквально мене переклав, Що соромно стало. Пробачте! Та таукити, Такі от скоти, Напевно устигли залляться: То з’являться, то розчиняться... «Ми брати по статі, – кричу, – мужики! Ну що...» – Тут мій голос зірвався, Я таукитянку схопив за грудки: «Ану, – їй кажу, – признавайся!..» Вона: «Відійди!» Мовляв, ми без біди – Не хочем з мужчинами знаться, А будем тепер брунькуваться! Не знаю, підняв як я свій зореліт, Лечу, а вже настрій питейний: Земля років в триста скакнула вперед, Як вірить у геній Ейнштейна! Що якщо і там, Як на Тау Кита, Жахливо підвищились знання, А що, якщо й там – брунькуванням?!
|