|
В сузір’ї небесному Тау Кита все стало нам не́зрозуміло: сигнал відправляємо: «Доброго дня!» – У відповідь – ржуть, як дебіли. На Тау Киті всі живуть у красі, живуть непогано у розкоші і чимось на нас дещо схожі. По космосу я в зорельоті лечу в середині променя світла. До Тау Кита того самого мчу, прибуду – а там буде видно. На Тау Кита щось трохи не так, – там таукитаївські жителі геть трошечки дахом поїхали. І поки я в анабіозі лежу, ті таукитяни бухають. Все рідше я з ними іду на зв’язок, бо слухати їх не бажаю. У таукитів нецензурних є слів більше приблизно утричі, ніж можна собі уявити! З розмахом об землю мій сів корабель, для того він геть непризначений. Я крикнув на таукитянськім: «Превед!» що значить: «Я радий вас бачити!» У таукитян – суцільний обман, і тут краще не сперечатися, бо хто́ зна, що може початися. Здається, вони нетверезі весь час: практично нічо не бояться. Кажу їм: «Галактика в шоці від вас!» Вони ж – починають сміяться. На Тау Киті умови не ті, тут піт аж стікає по спині, але таукитяни гостинні. Від злості кричу я їм: «Йоб вашу мать!» Й мій перекладач електронний настільки дослівно мене переклав, що аж мені стало соро́мно. Але таукити такі вже скоти, мабу́ть, уже встигли набраться: то з’являться, то розчиняться. «Ми браття по розуму, чоловіки!» – кричу, але голос зірвався. Я таукитянку зловив *** й кажу їй: «Давай зізнавайся!» Вона мені «Згинь!» Каже: «*** ми не хочем з мужчинами знатися, а будем тепер брунькуватися!» Не знаю, як я зорельота підняв, бо хочу запить своє горе. Земля ж пішла років на триста вперед, згідно з одною теорією. А що, як і там – як на Тау Кита, надмірно підвищилось знання, а що, як і там – брунькування?!
|