|
Винищувач «ЯК» я, й двигун мій дзвенить, Стихія моя – синє небо, – А той, що в кабіні моїй сидить, Винищувачем бачить лиш себе. Знов «Юнкерса» збив я – і ось він горить, Зникаючи у вогні, – А той, що в кабіні моїй сидить, Набрид аж до смерті мені! Прострілений був я – все тіло болить, Механік мене заштопав, А той, що в кабіні моїй сидить, Примушує знову в штопор! Знов бомбардувальник смертельні жнива Знімає з аеродрому – А чується всім, що стабілізатор співа: «Мир вашому дому!» Іззаду заходить мені «Мессершмітт», – Піду – я знесиливсь від ран! Та той, в кабіні моїй сидить, Готується йти на таран! Сказивсь?! Упаду, бо не можу я так, Й довкола таке все крихке, – Долаючи швидкість й усяке «не так», Виходжу я із піке! А ззаду... А, щоб висоти я не знав!.. Десь зник, згинув мною ведомий: Гойднувсь, задимився – і теж заспівав: «Мир вашому дому!» Терпіння того, що в мені, – нелегке, Бо став він самотім в імлі, Мене ввів в оману він, так, як в піке – Із мертвої зовсім петлі! На себе він рве – і удвічі вага, Отож бо вже й льотчик-ас!.. Прислужуюсь знову, неначе слуга, Та це все – в останній вже раз! Не бути покірним йому присягнусь, – Вже краще повзти по землі... Мабуть, він не чує, що біситься пульс: Бензин – моя кров – на нулі! В терпінні машини трапляється зрив, Закінчується час його – І той, що в кабіні моїй сидів, Ударився лобом об скло. Убитий! Нарешті і небо легке, І випив свободи я смак... Та що це таке?! Знову я у піке, І вийти не можу ніяк! Шкода, що так мало я сам політав, – Хай буде вам щастя у всьому! І я наостанок вам всім проспівав: «Мир вашому дому!»
|