|
Винищувач «ЯК» – я, – двигун мій дзвенить, Прихисток мій – це небо, – А той, що дурно в мені сидить, Винищувачем бачить себе. «Юнкерса» збив я, – ось він горить, Зникаючи у вогні, – А той, що дурно в мені сидить, Чимало набрид мені! Прострілений був я – досі болить, Механік мене заштопав, – А той, що дурно в мені сидить, Примушує знов у штопор! Із бомбардувальника смерть накрива Даль аеродрому, – А чується, що кожна бомба співа: «Мир вашому дому!» Іззаду заходить мені «мессершмітт», – Піду – я зморивсь од ран! Та той, що дурно в мені сидить, Я бачу, чудить – на таран! Сказивсь?! Зараз вибухне неба огром!.. Та хоч все довкола крихке, – Долаючи швидкість і сто заборон, Виходжу я із піке! А ззаду... А, щоб висоти я не знав!.. Ведений зник з огрому: Гойднувсь, задимівся – і теж заспівав: «Мир вашому дому!» І той, що замкнений в тільце слабке, Лишився на самоті, – В оману мене ввів – та й у піке Просто з мертвої петлі! На себе він рве – і удвічі вага, – Йох, теж мені – льотчик-ас!.. І знов я поводжусь неначе слуга, – Та це є – в останній раз! Не бути покірним йому присягнусь! – Вже краще повзти по землі... Та що ж він не чує, як біситься пульс: Бензин – моя кров – на нулі! В терпінні машини трапляється зрив, Закінчується час його, – І той, що дурно в мені сидів, Ударився лобом в скло. Убитий! Нарешті і небо легке, І в волі солодкий смак... Та що це таке?! Я ізнов у піке, – І вийти не можу ніяк! Шкода, що я сам трохи лиш політав, – Щастить хай іншому в тому! Бо наприкінці і я проспівав: «Мир вашому дому!»
|