|
Я – «Як»-винищувач, мотор мій дзвенить, Небо – мій дім безкраїй, Та той, що сидить у мені, Винищувачем себе вважає. У цьому бою я «юнкерса» збив, – Ножа я загнав свині. А той, що в мені сидить, Порядком набрид мені. Пробоїни з бою приносим одні, Мене механік заштопає, Та той, що сидить у мені, Примушує йти у «штопор». Із бомбовоза бомба несе Смерть аеродрому, Здається, мотор співає усе: «Мир вашому дому!» Позаду, я чую, зайшов «Мессершмітт». Втечу – не хочу я ран, А той, що в мені сидить, Бачу – штовха на таран! Що робить він? Вибухнем враз! Та я горіти не можу – І відчайдушно давлю на газ, І із піке виходжу. Я – головний, позаду, хай йому грець! – Де ж – ведений мною? Ось він задимів як заспівав той співець: «Мир вашому дому!» А той, що в моєму живе черепку, Один був і сам утерся. Мене до помилки штовхнув та в піке – Прямо з «петлі мертвої». Штурвал рве на себе, зашкалює – тиск. Такий він пілот – ас! Доводиться знову послухати втик, Але – в останній раз! Я більше не буду слухняним, клянусь! Все ж краще лежати в землі. Так що ж він не чує, як казиться пульс! Бензин – моя кров – на нулі. Терпінню машини приходять кінці, І сонце над нами зайшло. А той, що сидів у мені Уткнувся лобом у скло. Убитий! Нарешті лечу без речей, Залишки хочу спалити. Та... що це зі мною? Я – у піке, Із нього не можу вийти. Досада, що хлопця не врятував, Хай щастить іншому комусь. От і виходить, що сам я співав: «Мир вашому дому!»
|