|
Розбіг і поштовх – сором підніматись. І тирса в роті, наче манка. На висоті проклятій – 2.12 Мій шлях нагору зупинила планка. Вам зізнаюсь я, як на духу – Отаке все спортивне життя, Лише мить ти одну наверху, Потім падаєш як в небуття. Та з’їм плоди заморські – ківі – я, За хвіст іще посіпаю я славу! Штовхаються усі, зазвичай, з лівої, А я штовхаюсь лише – з правої. Розбіг і поштовх! Падіння свідки Свистять фанати, як на свіжину. І тренер запитав: «Ти взявся звідки: Ти ж, хлопче, стрибаєш у довжину! М’язи ти розтягнув у паху! Стрибать з правої – бабський каприз! Ти не втримався там, наверху, То ж покотишся стрімко униз!» І вислухавши слів цих зливу, Всім пояснив дуже браво я: «Що вони штовхаються – з лівої, А я завжди, як бачите – з правої». Розбіг і поштовх – не дожену канадця, Сміятись з мене – радісно йому. Я знову планку збив на 2.12, І тренер висловився напряму: Он, бачиш, у десятому ряду – Чекай від них гарячі батоги, Якщо одразу надалі я не зійду З тої правої, звично, своєї ноги. Краще з’їм я з отрутою страву, Або щось із собою зроблю я, Та свою неслухняную правую Не зміню я на праву лівую. Трибуни знову почали сміятись. Той сміх додав іще мені нахрап: Розбіг і поштовх, зліт... і 2.12. Тепер для мене пройдений етап. Хай болить моя травма в паху, Хай дострибався – до хромоти, Та, нарешті, я був наверху, І не стягнуть мене з висоти. З’їв плоди заморські – ківі – я. І впіймав за хвіст теж славу я. Хай усі штовхаються із лівої, А у мене поштовх – лише з правої.
|