|
Коли всесвітня вередлива повінь Знов повернулась в лоно берегів, Із піни, що вирує, наче сповідь, На землю повернулася Любов. І тихо розлилась між берегами, І вірила, що жити буде знов. І все ж таки на світі дурні є, Що серце віддають комусь своє. І не чекають марних обіцянок, І думають, що завжди буде так, Вони раптово потрапляють в такт Такого ж неймовірного Кохання. Багато буде горя і страждання, Адже в коханні завжди буде так. Ті двоє, що ідуть в випробування, Чекають від життя магічний знак. Та марні їх надії, сподівання. Їх розділяє доля саме так. Застелю закоханим лани, Хай у снах кохаються вони. З вірою співаю і молюсь. А молюсь тому, що я люблю.
|