|
Серед стоплених свіч і вечірніх псалмів, Між військових трофеїв і мирних багать, Діти книжні жили, що не знали боїв, І гнітились нікчемністю власних утрат. Дітлахам не до серця Їх побут і вік – Ми змагались у герцях, До кривди навік. Але вчасно латали Нам одяг батьки, Ми ж читали-ковтали П’янливі рядки. Прилипали чуби на спітнілі лоби, І смоктало всередині млосно від фраз. Захмеляв наші голови шал боротьби, Із пожовклих рядків проникаючи в нас. Осягти рвались ми, – Ті, хто воєн не знав, Хто за клич бойовий Крики й зойки сприймав, – Силу слова «Наказ», Роль кордонів, їх міць, Суть атаки і час Бойових колісниць. А в відлунні минулих бойовищ і смут Вал поживи для наших маленьких голів! Ми на ролі приспішників, зрадників, юд Обирали в забавах своїх ворогів. І, не давши злодюги Простити слідам, Обіцяли довіку кохання для дам; Заспокоївши друзів, Батьків і сестер, Призначали на ролі Героїв себе. Лиш у мрії не можна назавжди втекти: Часу обмаль в забав – стільки болю навкруг! Мертву хапку послабити спробуй-но ти І візьми собі зброю з натруджених рук. І відчуй, теплий меч До руки беручи, В обладунку своїм, – Що по чім, що по чім! Боягуз ти, герой – Розберися однак, І відчуй боротьби Достеменної смак. А коли поруч тебе впаде побратим Ти волатимеш тяжко над першою з втрат, І коли, мов без шкіри, залишишся ти Бо сьогодні загинув не ти, а твій брат, – Зрозумієш, відчуєш, Дізнаєшся це – Що цей вишкір шоломів – Це смерті лице! – Зло й брехня, – подивись, Йдуть рука до руки, І позаду лишень – Домовини й круки! Якщо шлях свій торуючи батька мечем, Свої сльози солоні на вус намотав, У палкому бою зрозумів, хто ти є, – Значить, правильні книги в дитинстві читав! Якщо м’яса з ножа ані шмат не кусав, Якщо десь оддалік руки в боки стояв, В бій із катом, мерзотником ти не вступив – Значить своє життя надаремно прожив!
|