|
Серед давніх казок та вечірніх новин,
серед вогнищ, осель та книжкових полиць
книжні діти зростали, не бачивши війн,
і страждали лише від нікчемних дрібниць.
Дітлахам не до серця
що побут, що вік,
й задавали ми перцю
усім, хто не втік.
Нам на штанях матусі
латали дірки,
ми ж, як вегани – смузі,
ковтали книжки.
Але впали чуби на спітнілі лоби,
був шаленим потік відчайдушних думок.
І бентежив нам голови смак боротьби,
що летів с пожовтілих на нас сторінок.
Ми були молоді,
ми дивились кіно,
ми не знали тоді,
як насправді воно,
як боронять кордони,
як б’є автомат,
як спалахують дрони
під залпи гармат.
В казанах, де кипить суміш війн або смут,
стільки тла для уяви малих дітлахів!
Ми, як грались в дитинстві, – на ролі паскуд
зазвичай призначали своїх ворогів.
Вхолонути не давши
ворожим слідам,
до нестями кохавши
оспіваних дам,
обираючи долі
завжди в боротьбі,
віддавали ми ролі
героїв – собі.
|