|
Серед німбу свічок і жарких молитов, Серед виру трофеїв й багаття вугіль, Жили діти книжок, битв не бачивших кров, Дріб’язкових проблем відчуваючи біль. Дітлахам набридає їх побут та вік, І б’ємось ми жорстоко до саден щорік. Але одяг латають нам матері вчасно, Ми ж сп’яніло рядків поглинаємо гасла. І волосся вже липне, пітніє чоло, Тисне в серці солодко від ярості фраз, І бере замороч, битви бачиться тло На сторінках пожовклих раз у раз. Осягнуть намагались, не вивчив життя, Та приймаючи заклик до війська – виття, Сенс наказу, призначення меж на кордоні, Гучний брязкіт атак колісниць батальйонів. А в киплячих котлах тих ще бійок і смут Стільки їжі для маленьких наших умів! Ми для ролі запроданців, гадів, іуд Призначали у іграх своїх ворогів. Лиходія сліди не дали загубити, І дарили панянкам: «Буду любити», Друзям слів не кидали порожніх ніде, Бо на ролі героїв уводили себе. Тільки в мріях дитячих не можна сховатись, Мало часу в забав – стільки болю навколо! Спробуй хватку долоні у мертвих здолати, Лезо шаблі прийняти руками наголо. Перевір свою мужність ще теплим мечем, Обладунки накинув на міцне плече! Розберися – ти хвоста підгинаєш, чи улюбленець долі, Спробуй смак боротьби та справжньої волі. І коли впаде поряд поранений друг, Ти від першої втрати завиєш скорботно, Твій раптово без шкіри опиниться дух, Бо добили його, а тебе – взагалі не істотно, – Ось тоді зрозумієш, що ти відшукав, По оскалу шоломів: це – смерті оскал! Зло, брехня – подивись в їх обличчя грубі! І завжди позаду вороння та гроби. Якщо шлях прорубав собі саксом1 батьківським, Якщо сльози солоні на вуса мотав, І в бою свою душу гартував королівські – Отже, книги що треба в дитинстві читав! Якщо м’яса з ножа ти не їв ні шматка, Якщо руки поклавши ковтнув язика, В боротьбі не зійшовся з мерзотником, з катом – То не смій озиватися до мене ти братом!
1 Довгий ніж древніх германців.
|