|
Послухайте всі, як злий жереб морив Папугу – грозу та пірата морів! В лісах, де папая – найперший попас, я ріс не на вбогій перловці; мене, ще папужка, спіймав папуас (були ми обидва – не мовці). Потому – іще один скоївся стрес: придбав мене грізний Фернандо Кортес. Образливо дуже мене він сварив, а я відповісти Фернанді не вмів, – не знав принагідних бо слів. Й для помсти – затверджував я без кінця три самих важливих й потрібних слівця; твердив їх, плюючи з презирством за борт: «¡Caramba!», «Psiakrew!» та «Нехай йому чорт!» Послухайте далі, як жереб морив Папугу – грозу та корсара морів! Нас шторм на зворотній дорозі спостиг, а штурман застряв у гальюні, і кліпер англійський під назвою «бриг» зробив абордаж нашій шхуні. Тривало три дні бойовисько страшне, й пірати лихі полонили мене. І жити на їхніх я став кораблях; бував на атолах, в північних льодах, а ще – на скарбних островах... Мені наливали «вогняну воду», щоб чемно вітався я: «How do you do!» Та тільки – твердив я, хоч море, хоч порт: «¡Caramba!», «Psiakrew!» та «Нехай йому чорт!» Та знову і знову злий жереб морив Папугу – грозу й флібустьєра морів! Я був не невільник, а спільник, скоріш, і що ж? – розбишака небритий продав мене в рабство за ламаний гріш, а я ж уже вмів говорити! Турецький паша ледь не скікнув козлям, коли я промовив: «Папаше, салям!» І мало не вдарив параліч пашу, коли він дізнався, що ще я пишу, читаю, та знаю ушу. Я навіть про Індію відаю щось, я – індіївідум, отак повелось. Життя – це безжальна борня, а не спорт... ¡Caramba! Psiakrew! Та нехай йому чорт!
|