|
– Змії, змії, хай буде їм пусто! – Шаленів хтось й нервово кричав, Й допомоги просили в мангуста, Щоби, значить, мангуст виручав. І мангусти взялись за роботу, З допомогою рідних своїх, З головою поринув в роботу Без перерв, свят, хвороб й вихідних. І в пустелях, в степах і в пампасах Наказали усім патрулям: Не чіпати зміюк без’ядастих, А отруйних звести до нуля. Чоловік якось, хай йому пусто, За мангустом прийшов крадькома, І поставив сільця на мангуста, Шкідливіш, буцім, звіра нема. Рано вранці прийшов, з ним собака, І мангуста у лантух сховав, А мангуст відбивався і плакав, «Я корисний», – лише прокричав. Так мангустів в порізах і ранах, Все жбурляли в чувал, для розваг, Одурілих від болю в капканах, Бо, що в долі такий ось зигзаг. Ворожили вони: «В чому винні? Чому ж нас понесли забивать?» І сказав їм мангуст зовсім сивий: «Хочу, браття, я вам нагадать, що Кози в Бельгії з’їли капусту, Горобці – рис в Китаї з полів, А в Австралії злючі мангусти Понівечили зміїв та змій». Цим випадком нас не здивувати, Знають твердо старий і малюк, Що не можно занадто завзято Нищить навіть мангустам гадюк. В нагороду за це від людини Став ланцюг із розважливих дій. Мабуть, людям не жить без трутини, – Ось тому і не можуть без змій!
|