|
– Змії, змії, нехай їм, довкола! – Чолов’яга панічно кричав. І покликав мангуста малого, Аби той від гадюк рятував. І мангусти взялись за роботу, Не жаліючи себе й рідні. Працювали вони щосуботи, Без відгулів і без вихідних. І в пустелях, горах та пампасах Був єдиний наказ патрулям – Не чіпати безпечних до часу, А отруйних – звести по нулях. Приготуйтесь – бо буде нам смутно... Чолов’яга з’явився з майном. Обладнав він сильці на мангуста, Обізвавши шкідливим звірком. Він уранці вернувся з собакою, І мангуста закинув в мішок. А мангуст відбивався та плакав, І кричав: – Я корисний звірок! Та звірків з переломами, ранами Все кидали у прірву мішків, – Очманілих від болю в капканах, Та від долі, що зрадила їх. І гадали вони – в чому ж справа, Чому їх віддають на забій? І відкрив їм мангуст, дуже старий Наймудрішу пораду для всіх: – Кози в Бельгії з’їли капусту, Горобці – рис в Китаї з полів, А в Австралії хижі мангусти Найкорисніших знищили змій. І це зовсім, здається, не диво: Як тривога – до Бога, або каюк! Комусь сподобалось, що ревниво Ті мангусти нищили гадюк. Ось за це – нагорода нам буде Від розумних та хитрих людців. Без отрути – не можуть ці люди, А це значить – не можуть без змій. І знову – «Змії, нехай їм, довкола!» – Чолов’яга панічно кричав. І покликав мангуста малого, Аби той від гадюк рятував...
|