|
Ось, зникла дрижа у руках, Наверх, наверх! Ну ось, зірвався в прірву страх І зник тепер. Не зупинити часу плин, Ми будем жить, І вже нема таких вершин, Що не скорить! Серед несходжених шляхів Один десь мій, Серед невзятих рубежів Є той, що мій! А імена, хто тут поліг, Сніги таять... Про сум непройдених доріг Вітри гудять! Блакитним променем льодів Весь схил блищить, І таємницями слідів Граніт просік... А я дивлюся на мету поверх голів, І свято вірю в чистоту Вершин та слів. Хай промайне чимало днів – Життя летить, Але в цю мить я тут зумів Свій острах вбить. У тихім шепоті води Стікла біда, А день, який усе змінив? Так. Середа.
|