|
Тремтіння зникло вже в руках – торимо шлях. Кудись зірвався і упав в безодню страх. Чого досяг, чого не зміг – усе твоє. Та сім нескорених вершин і в мене є. Хитка дорога – слід у слід ступаю я. Одна з не пройдених доріг – тепер моя. Хай імена – хто тут поліг – засипав сніг. Мені поламані кістки не ранять ніг. Хто тут лежать, мене простять – нема вини. Ніхто не знає, що чекать і як – вони, В безодню безвісті впаду, у безпуття. Хтось по моїх кістках пройде – це є життя. Зникає з виду слід і час спалив мости. Хтось заблукав, десь там – свій шлях не зміг знайти. Як я упав і він зерном в ріллю впаде. Та може хтось, колись, туди таки дійде.
|