|
Тремтіння зникло у руках, Тепер – на пік! Ну от, зірвався в прірву жах Навік, навік, – Спинятися нема причин – Я йду, хребти... Й нема у світі тих вершин, Щоб не зійти! Серед не пройдених шляхів Один – хай мій, Серед не взятих рубежів Один – мій бій! А імена тих, хто тут ліг, Сніги таять... Серед неходжених доріг Одна – моя! Тут сяєвом льодовиків Схил весь горить. І таємницю всіх слідів Хова граніт... Дивлюсь в своїх мрій даль круту Та й зверх голів І свято вірю в чистоту Снігів та слів! І пройде хай і рік, і вік – Завжди в мені Те, що я вбити сумнів зміг Отут в собі. Я чув у плюскоті води: Щасти – завжди! А дня... якого дня тоді? Так – середи!..
|