|
Тут лапи ялинок тремтять на вітрах, і щебет пташиний тривожний; живеш ти у диких чарівних лісах, – навряд чи втекти звідти можна. Хай черемха цвіте та біліє, як сніг, хай бузок облітає дощами – все одно я тебе заберу навесні до палацу, що яріє вогнями. Твій всесвіт чаклунством на тисячі літ захований в морок від мене, і віриш, що кращий за весь білий світ цей ліс смарагдово-зелений. Хай на листях ранкова роса не блищить, хай з туманами сваряться гори – заберу тебе звідси в омріяну мить в світлий замок з балконом на море. В який день чи місяць, в годину котру до мене зійдеш несміливо, коли я тебе на руках заберу туди, де знайти неможливо? Вкраду враз! Чи крадіжка тобі до душі? Недарма ж я шукав тебе всюди! Може, згодишся з милим на рай в шалаші, якщо замку з палацем не буде?
|