|
Марині
У вітті ялин тут гуляє луна, щебечуть птахи полохливо. Живеш в зачарованім лісі одна, і звідси втекти неможливо. Опаде цвіт бузку хай на землю сиру й листя все зникне з кожної гілки – все одно звідсіля я тебе заберу до палацу, де грає сопілка. Твій світ чаклуни на мільйони років сховали від мене й від світу. Й гадаєш ти, кращих немає світів, ніж ліс цей, що чарами вкритий. Хай не спить лісовик у смеріччі, в бору, в хмарах хай щезне Місяць від горя – все одно звідсіля я тебе заберу в терем світлий з балконом на море. Діжду, скільки б не знадобилось часу, що вийдеш до мене – тремтлива. Й тоді я тебе на руках віднесу туди, де знайти неможливо. Тебе викраду, хочеш? Довірся мені. Захищатиму, як буде скрутно. Дай лиш згоду зі мною на рай в курені, якщо терем з палацом відсутні.
|