|
Тут лапи смерек – аж тремтять від ваги, Птахи – цвіринчать полохливо, Отак зачароване все навкруги, Що – й жити й втекти – неможливо! Хай черемха, одягнена в білу чадру, Снігом віється з кожної гілки... Все одно – звідсіля я тебе заберу В кращий терем, де грають сопілки! Твій світ чаклунами, на безліч віків Заклято, душа ж – невмируща. Чи ж кращі існують – між пущ і гаїв, Ніж ця, зачарована, пуща?! Хай під сонцем – смереки блищать від роси, Хай під місяцем – світять зорі, Я тебе – заберу, щоб додати краси, В кращий терем на острові в морі! Скрутної години – любов я спасу, До мене виходь, чорнобрива, Тебе я крізь гай на руках віднесу Туди, де знайти неможливо! Хоч вкраду – є і сила, і віра в мені, Якби звичай оцей ти схвалила! Якщо згодна на радість, на рай в курені! Бо палаци – журба захопила!
|