|
Марині
Тут гілки ялин тремтять на вітру, тут птахи шумлять галасливо. Живешь в зачарованім дикім гаю, звідкіля піти неможливо. Та нехай черемха квітки сипле в траву, тай нехай ломаються гілки. Все одно я тебе звідсіля заберу, До палацу, де грають сопілки. Твій світ чаклуни на сотні років Закрили від мене і світла. І думаєш ти меж дерев та пісків, Що в гаю твоя доля розквітла. Нехай листя сухе не змочить роса, нехай місяць сховався за гори. Заберу я тебе – не завадить гроза – в світлий терем з балконом на море. Прийде час, коли ти, заплітая косу, Вийдеш з гаю до мене щаслива, І тоді я тебе на руках занесу Туди, де знайти неможливо. Я вкраду, якщо злодій тобі до душі, Вже несила у цьому спиниться. Ти погоджуйся поки на рай у глуші, Доки терем з палацом звільниться.
|