|
Плод побачили той, що не зрів, не зрів, Потрусили за стовбур – і впав, він впав... Пісня тим, кого вабив спів, лиш спів, Голос маючи, хто не співав, бо не знав. Може з долями вряди-годи, нелади, Та ймовірність у випадка дуже мала, замала, Струна туго враз на лади, лади Дефективно із вадами себе втягла. Він несміливо – з ноти «до», Й не доспівав її ні «до»... Недозвучав його акорд, акорд Й нікого він не надихав... Собака гавкав, та на мишей кіт полював... Як смішно! Смішно все одно, одно! Він жартував, та вже не так, як вмів, Недорозпробував вино І навіть недопригубив. Розпочать суперечку лиш тільки вспів, успів Із підозрою та похвапцем, похапцем Як краплинами з пор не потів, не потів, А з-під шкіри зникла душа із кінцем. Лиш почав він дуель в цій порі, порі Ледве-ледве, лиш як приступив, приступив. Лише трохи позначився в грі, в цій грі, І рахунок суддя поки ще не відкрив. Хотів він знать все від і до, Та не дістався він ні до... I ні до відповіді, ні до дна, до дна Не докопався до глибин, І ту, яка лише одна, Не долюбив, не долюбив, не долюбив, не долюбив! Як смішно так, як він смішить, смішить? Він поспішав, й недоспішив. Залишилось все ще дорішить, Все, що він ще не довирішив. В букві кожній немає брехні – Він за складом був тільки слуга, слуга Він писав вірші їй на снігу, на снігу – Та нажаль, завжди тануть сніга, сніга. Але в день той ще був снігопад, снігопад. І свобода на допис в снігу. А великі сніжинки та град Він губами хапав на бігу. До неї в срібному ландо Він не добрався з від і до... Ще й не добіг, бігун-гінець, Не долетів, й не доскакав, Знак зоряний його – Тілець – Чумацький Шляхом хлеботав. Як смішно, смішно на бігу, Секунд бракує стільки літ, – Відсутня ланка в ланцюгу – І недоліт, і недоліт, і недоліт... Смієтеся ви, напослід? Чи слід? Вам смішно, і мені навскид. Кінь на скаку і птаха вліт, – З вини чиєї все врозліт? Врозліт!
|