|
Угледів плід хтось, той ще не достиг, За стовбур потрусив – він впав. Пісню я заспівати не встиг, Що голоса мав – не дізнався. Знову з долею може нелад, Або з випадком прикрого зла, А струна, що туга, вже на лад З непомітним надривом лягла. Почав несміло з ноти «до», Але не доспівав, не до... Не дозвучав його акорд Й не надихнув нікого. Собака вила, а єнот Сміявся в річці з того. Кумедно, правда, – чи смішно Він жартував – та мало слів, Не дорозпробував вино, І навіть недопригубив. І допоки він заводив спір, Невпевнено, занадто мирно, Наче краплі поту з його пір, Точилася душа із шкіри. Розпочавши дуель до пори, Ледве-ледве бар’єр встановив. Тільки-но розібрався у грі, Ще рахунок суддя не відкрив. Бажав він знати від і до, Та не доїхав він, не до... Ні до здогадки, ні до дна, Не докопався до глибин, І ту, яка лише одна, Недокохав, недолюбив! Кумедно, правда? Не смішно, Що він спішив – недоспішив? Залишилось недорозв’язано Все те, що він недорішив. Жодним словом я не брешу. Краще в слова не було слуги, Вірші він писав їй на снігу, – Та розтануть весною снігй. А тоді іще був снігопад І свобода писать на снігу. То ж великі сніжинки та град Він губами хапав на бігу. Але в сріблястому ландо До неї не доїхав, не до... І не добіг бігун-нахабець, Не долетів, не доскакав, Зірковий знак його – Тілець – Стожар холодний шлях забрав. Кумедно, правда? Не смішно, – Коли секунд не вистачає, – Того не вистача давно – Яке минуле поглинає. Чи кумедно? З анекдотів Смішно вам і мені смішно. Кінь на скаку і птах на зльоті, – Чи є в цьому чиясь провина?
|