|
Відколи Місяць вкрав один шахрай, ще не було такого чортовиння: чорти у пеклі хочуть мати рай, де житимуть прийдешні покоління. Сховавшись у кабінці із дощок, Чортенко, райський а́гент, в пресу стукав: «Лихий попутав, в пеклі чортзна-що!» Від був єврей й зрадливий сатанюка. Він нив, що чудом ладану уник, але не зовсім спекався ще лиха; що лисий дідько зліз на броньовик та до чортів на виступці поїхав. Тим часом в пеклі пухлий Сатана агітував до бісиків зелених: «Замало нам пекельного рожна! Рай, тільки рай – рятунок для Геєни!» Й горлали діти бісові псалми: «Збудуємо Едем у ріднім пеклі!..» Тут стрільнула єврейка в Князя тьми, – наган дали їй вороги запеклі. Та він Диявол, він завжди живий, – махнув рукою та промовив: «З богом!» Тут пекло засміялося, й сам Вій, а ангели злякались донезмоги. Й мерщій вони до Декого пішли, Котрий усього знає достобіса. А Він сказав, що вже чортзна-коли заніс брехла Чортенка в чорний список, що Він таких-от гаспидських афер нанюхався ще до Своєї ери, що відірве у херувимів хер, а серафими – більше вже не сери! «Антихристи у Мене тут в раю! Під три чорти піду з такого раю! Зійду на землю скривджену Мою – і хай Мене хоч вдруге розпинають!..» Й Він опустився. Хиндя Його зна, де Він тепер... От тільки, як неділя – хтось з церкви уніатської, з вікна, кричить: «Я – Бог! Подайте на похмілля!..» Кінець веселий, дідько забирай! Від радощів чортяцтво в гречку скаче: в раю – давно вже пекло, а не рай; зате у нас у пеклі – рай чортячий.
|