|
Ой, леле, набридло у наброді скніти! Піти, може, з бидла – у а́нтисеміти? Вони ж – у райкомі, профспілці, у Раді, у райвиконкомі, – коротше, при владі! Про «анти» – второпав, це – щось «не до пари»: коню – антилопа, старцям – антиквари... Та хоч в семирічці вивчав семипілля, не знаю семітів, – прослухав з похмілля... Та вибравсь я швидко зі скрути цієї, бо взнав від сусідки: це – просто євреї, які – гендлярі, маклаки та діляги, купці, крамарі, торгаші та завмаги! Хильнув я казенки... Вже били їх всяко Хмельницький, Шевченко, й його гайдамаки; то, може, на користь пішли ті потуги, й тепер не потвори вони й не хапуги? Бо з них – тільки глянь! – наша діва Марія, Мишко, мій друган (він корів у нас криє), той лікар, що різав мені аневризму, і навіть – сюрпризом! – засновник марксизму... Тут вдався у спогад співпляшник бувалий: «Вони ж, – каже, – бога із зиском продали! І ось тобі спадки Абрама Лінко́льна: на всіх нас – нападки анти́алкогольні!..» В буфетах – вже зранку обважують, скнари, та з заднього ґанку виносять товари. Беруть, гріховоди, дружин-українок, – псують нам породу й захоплюють ринок! Он, пишуть з Єгупця, що там вони – цяці, в цих ко́ристолюбців там дачі-палаци... Жидам на біду я виношу свій вирок! Я бити іду продавців та касирок!
|