|
Вчора я скінчив кування, Виконав подвійний план, Й за кордон в поїздку дальню Від заводу я попав! Змив я кіптяву під душем, З’їв холодні деруни І інструктора послухав, Що дозволено, що – ні. Там у них поки краще побутово. І щоб не вчинив чогось дурного, Дав брошуру прочитати, мов наказ, Щоби дурником не був, так як у нас. Говорив мені, як брату, Про сьогоднішній момент. – Їдете до демократів В польське місто Будапешт. Там у них все особливе, – Нам – не дуже зрозуміть. Отже, брате, будь кмітливий, Поважай їх, зроби вид. Як з горілкою дебати – не зівай: «Ні, хлоп’ята-демократи! Лише чай!» І від їхніх подарунків – відкажись, – «У самих добра такого – завались!» Він казав: «Живи в комфорті – Економ, та не дурій, Та, дивись, не викинь фортель, З сухом’ятки не помри! В тому чеськім Будапешті, – Отака там сторона, – Чи запросять «пийте-їжте», А, можливо, – ні хріна! А в Угорщині я піду на базар, Там все дешево, один турист казав. «Демократки, – говорили кореша, – Не беруть з людей радянських ні гроша». «Не вступай в зв’язок статевий, Бійся капосних мікробів. Хоч зараза недешева, – Честь твоя – як око в лобі. Там шпигунки з міцним тілом. Як не в двері, так – в вікно! Розтлумач, що із цим ділом Ми покінчили давно. Там можуть діяти тонким обманом: Гульк в купе – і вже, здається, п’яна, Потім толу захова кудись попід. Перевір, якої статі твій сусід!» «А почну її питати – Так боюсь, що маху дам! Перевірить, що під платтям? Так одержиш по мордам...» Та інструктор – хлопець дока, Діловий – піди-но зріж! І ізнов пішла морока Про підступний зарубіж. Популярно поясню, неначе хрест: До болгар я вирушаю – в Будапешт. Якщо виникнуть проблеми – спробуй зняти. І не бити, а спокійно роз’ясняти. Я ж по-їхньому – ні слова, Ні в дугу, ані в тую! Молот в руки – я будь-кого В нашого перекую. Але ж я не агітатор, Із сім’ї я ковалів. Й до поляків в Улан-Батор Їхати не захотів. Я – у ліжку, та не спиться: «Дусь, а Дусь... Може я без закордонів обійдусь? Я ж не їхнього замісу, я втечу. Я і мов таких ніколи ще не чув!» Дувся спить, немов дитина, Накрутила бігуді. І повторює незмінно: «Знай, Миколо, не чуди. Не второпаю одразу – І з тобою розведусь Двадцять років живем разом, Ти ж постійно: «Дусь, та Дусь...» Обіцяв, – забув, чи що? Згадав, авжеж!.. Що клейонку з Бангладешу привезеш. Збережи, зеконом там пару рупій, А хоч біса привези у ступі!» Обійняв свою подругу, Дусю ніжную мою, Бачу сон, як я кольчугу, Щит та меч собі кую. Там у них інакші мірки, Так, не так – з’їдять живцем... Снилися мені угорки З бородами та винцем. Снилась Дусина клейонка, колір – беж, І нахабнії шпигунки в Бангладеш, – Поживу, хай воля Божа, у румин. Кажуть, що вони з Поволжя, як і ми. Ох, жінок ті заморочки! Проводжала – стала вить, Всі погладила сорочки – Любо-дорого надіть. То бувай, мій цеху рідний, Так мені знайомий, І до того ж план зустрічний, Перевиконаний мною. Пили – спирт мені в аорту попадав, Шлях до аеропорту я гикав. Підійшов до трапу, чую – ніби вий: «На кого ж ти нас покинув, любий мій?!»
|