|
Ну, блін, я і попав: як з бодуна – на лижі! От йокарний бабай! – себе картаю сам. Мені до неї – зась: вона була в Парижі, і вчора хтось сказав: була не тільки там. Яких пісень співав для неї я, реально! Аж дибки чуб ставав, аж пріла голова!.. Дарма сопрано рвав – наївний кінь педальний! – бо їй глибоко десь – і музика, й слова. Тоді я заспівав – аж пупом видув грижу – про того, хто її колись-то десь кохав. Та все – мов псу баян, бо їй – ген у Парижі Жан-Поль Белімандо на вухо щось сказав. Забив я болт на все, хтів бути в курсі справи, засів за словники, обхаяний людьми... І все коту під хвіст: вона вже – у Варшаві, на різних мовах знов балакаємо ми. Приїде, а я – гоп, по-польски: «Проше, пані, ти виграла джек-пот: мене й мої пісні!» ...Їй – по цимбалах те, вона вже – десь в Ірані, за нею – йо-мойо! – не встигнути мені. Бо ниньки вона тут, а завтра – скрізь і всюди, ото собі я влип, ото попав в біду! Хто з нею був колись і хто пізніше буде – хай пробують вони, я краще пережду. Хто знав її колись, і хто ще знати буде – хай разом з нею йдуть до Жоржа Помпіду!
|