|
Мабуть, загинув я: очі відкрию – бачу. Мабуть, загинув я: соромлюсь, а потім – Як мені до неї – вона була в Парижі, А вчора я ще взнав, й не тільки в нім однім. А які пісні я їй співав про Північ дальню! Я думав: ось чуть-чуть – і будемо на «ти». Даремно їй співав про полосу нейтральну – Їй глибоко плювати, які там квіти. Я спів тоді іще – я думав, що це ближче, – Про південь, й про того, хто раніше з нею був. Та, що їй до мене. Вона була в Парижі, Їй сам Марсель Марсо про щось там говорив. Лишив я свій завод, хоч взагалі, й не був вправі. Засів за словники на совість і на страх. Та, що їй до того! Вона уже в Варшаві, Ми знов говоримо на різних язиках. Приїде – я скажу по-польські: «Проше, пані, Прийми таким, який є, не буду співать!» Та, що їй до мене! – вона уже в Ірані, Я зрозумів – мені її не наздогнать. Сьогодні вона тут, а вже завтра буде в Осло, – Так, втрапив на слизьке, так, я попав в біду. Той, хто раніше був й той, хто буде після, – Хай пробують вони. Я краще пережду.
|