|
Загинув я, мабуть, мені це серце каже. Загинув я, мабуть, боюся, – врешті-решт, вона була в Москві в «Парижі» (чи в «Пасажі»?), й відвідувала ще «Белград» та «Будапешт». Я їй пісні співав, наприклад, про жирафу; ще трохи, я гадав, – й запросить на куліш. Та все дарма: сусід за гамір хоче штрафу, вона ж – плює на те, кому було видніш. Тоді я плюнув теж і дав їй слово честі: співати припиню, тим більш, натощака... Та все дарма, – вона бувала в «Бухаресті» і купувала там собі носовичка. Я кинув свій комбайн, ще маючи надію, і відвикати став сякатися в цебер. Та я не рівня їй, – вона вже у «Софії», до того ж, рідний мат не визнає тепер. Тож по-болгарськи їй я мовлю: «Моля ві сє, прийміть таким, як є...» – Та де там, все дарма: поїхала вона в якийсь там «Лейпциг» бісів, здогонити її уже снаги нема. А завтра ще вона повіється до «Праги»... В халепу вскочив я, це наді мною глум! Хай інші вже її куштують бідолаги, хоч разом геть усі. А я пішов у ДУМ.
|