|
У спекотній жовтій Африці – Там, де звірі шастають – Зненацька поза графіком Трапилось нещастя. Слон сказав, не розібравшись: – Чекайте потопу! – Словом, так: один Жираф Закохався в Антилопу. Отут здійнявся шум і гам, І лиш Папуга-стариган Гукнув щосили із гілляк: – Йому видніш! Бо він – Жираф! – Що ж, що роги є у неї? – Сказав Жираф любовно, – Зараз в нашій фауні Всі рівні пороговно! Якщо всій моїй рідні Буде це неладно, – Буде байдуже мені – Я піду із стада! Отут здійнявся шум і гам, І лиш Папуга-стариган Гукнув щосили із гілляк: – Йому видніш! Бо він – Жираф! Батьку антилопому Що з такого сина? Все одно – у лоб йому, По лобі – все єдино. А Жирафа зять бурчить: – Бачили йолопа? – До бізонів пішли жить Жираф та Антилопа. Отут здійнявся шум і гам, І лиш Папуга-стариган Гукнув щосили із гілляк: – Йому видніш! Бо він – Жираф! Лихо нам із Африкою, Не знати тут ідилій. Ллють Жираф з Жирафихою Сльози крокодилії. Прийде горе – й точка – Немає ще закону. Он і спільна їх дочка Вийшла за бізона. Хай неправий був Жираф, Винний не Жираф, А той, хто крикнув із гілляк: – Йому видніш! Бо він – Жираф!
|