|
У далекій Африці, на хуторі тамтешнім, раптом репет трапився і вигуки бентежні. Рохнув телепень сікач: «А що це тут за галас?» Тут таке: Жирафа, бач, у цапа закохалась. Громада тут зчинила ґвалт, і півень лиш на інший кшталт горлав десь гамору проміж: – Жирафа більша, їй видніш! – Ну то й що, що тхне мій цап, що роги понад писком! Я була б нікчемниця, якби була расистка! – І Жирафа додала: – Сваритиметесь злісно – ми з коханим із села поїдемо до міста. Громада тут зчинила ґвалт, і півень лиш на інший кшталт горлав десь гамору проміж: – Жирафа більша, їй видніш! Батькові цапиному нащо така невістка? Спить з двома пір’їнами, щодня жадає їсти. В господарстві все – тяп-ляп, і зовні – тільки шия... І пішли Жирафа й цап в корівню на абияк. Громада тут зчинила ґвалт, і півень лиш на інший кшталт горлав десь гамору проміж: – Жирафа більша, їй видніш! А далека Африка нове вже має лихо. Цап реве й Жирафиха, чи вже, либонь, цапиха. Думка хутірська така, що вже немає часу: збігла з бугаєм дочка... і з ним пішла на м’ясо. ...Жирафа винна. Втім, ось суть: з того варити треба суп, хто крякав гамору проміж: – Жирафа більша, їй видніш.
|