|
Я розасвербив плече. Мовчать, чекаючи, Трибуни – там ніхто і не дихне. Ех, що мені суперник – Джон чи, Крамер чи! – Рекорд уже в кишені у мене. Заметано, замовлено, заколото! Здається, сам я слідом полечу, Але не можна, я ж – метальник молота. Наказано метати – я й мечу. Ех, що шкода, мечу його в Італії! Я б вдома кинув молот хоч куди. Жах, як далеко, щоб куди подалі, І краще, якщо б раз – і назавжди! Я був коваль, кував, знай, на ковадлі я, Стискав свій молот, мріяв і гадав Закинути б його куди подалі, Щоб там його ніхто не розшукав! Противник я захоплення повального, Та, сподіваюсь, року не пройде, Я, мабуть, зашвирну в таку вже даль його, Що і шукач суддівський не знайде. А зараз, як давно усі чекали, я Собі на шкоду знов метнув «предмет» Жахливо, далі ще, куди подалі!.. Так в чому ж мого успіху секрет? Навколо вже кореспонденти бісяться, – Допомогли, – відповідаю я, – Щоб по крутих спортивних сходах знісся я – Мій колектив, мій тренер і сім’я.
|